ДУБІ́ВКА, КИ,
Дубі́вка, ки, ж.
1) Родъ дыни. Пішов на свій базарь, купив хліба, огірків, пшенички, диню дубівку. Кв. II. 293.
2) Чернильный орѣшекъ. Камен. у. Вх. Лем. 412.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 452.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ДУБІ́ТИ, БІ́Ю, ЄШ, →← ДУБ, БА,